ГлавнаяНовости в ЧеркассахРепортаж черкащанки про місіонерську працю в Уганді і Південному Судані

Репортаж черкащанки про місіонерську працю в Уганді і Південному Судані

30.11.2014

Ми повернулися з Південного Судану в Уганду чи точніше до дому. І тому дякуємо кожному, хто молився і продовжує молитися за місію в цій країні. Дякуємо, що ви поруч через ваші палкі молитви і матеріальну підтримку. Ми цінуємо вашу допомогу і жертовність для праці на Божій ниві. Наші молитви за вас також!
Тому хочу поділитися новинами коротко і про головне. Праця триває! Здаватися не збираємося! Христос прославляється!

Майстерня пошиву одягу в Уганді

Три дівчини із нашого Біблійного навчання пішли навчатися на майстриню по шиттю одягу. Ми довго молилися і це справді Божа воля, а не наше власне бачення чи бажання. Адже робота швачки досить потрібна в цій місцевості. Тому дівчата вже навчаються три тижні і самі в захваті від того, що можуть шити спіднички чи платтячка для менших сестричок. Вона стараються і кожного дня з 8-її години ранку до 5-її години вечора старанно здобувають собі освіту, а в майбутньому і роботу. Рахували, що навчання однієї дівчини близько 1000 гривень за 6 місяців навчання. Але вже через два тижні все виявилося по іншому. Їхнє навчання не схоже на українську методику.

Тобто в них кожного дня практика. І порахувавши навчання і тканини, то навчання тепер коштує більше ніж 3000 гривень. Але відступати не будемо і тому з 5 грудня ще чотири дівчини будуть розпочинати навчання. Віримо і молимося, що в Бога достатньо коштів для цього навчання.
Кожної суботи малеча збирається на зустріч в нашому селі Едем. 1300 діток це лише початок для таких зустрічей. Минулого року їх годували чашкою поріджу і шматочком мандазі (смаженого тіста). Цього року все по-іншому. Кожної суботу діти отримують порцію пошо (каша із кукурудзяного борошна) та боби. А для них це момент благословення тримати в руках таку їжу. Біблійне навчання, вивчення золотих віршів і духовне зростання – основа для зустрічей кожної суботи. Діти щасливі! І для них вже готується різдвяний табір, який розрахований лишень на 2000 діток!!! Вартість однієї дитини на 4 дні становить 5 доларів. І тому, якщо ви бажаєте подарувати малечі незабутнє Різдво, то можете стати частиною цього проекту.

Наші учні Англійської мови вже починають читати!!! Це справді і велике благословення. Згадую наші перші уроки і пролиті сльози. А зараз вони вже вміють досить добре писати та і читати по складам. Для них це було тяжко, адже в 40, 50 і 60 років не так просто розпочинати навчання з нуля! Один із найкращих учнів є Асуман. Дідусь 60 років, який старанно виводить букви в затертому зошиті і уважно вчитується в кожне слово. Він мусульман. Одного дня ми відвідували наших сусідів і натрапили на будиночок нашого учня. У нього три дружини і багато дітей та внуків. Звичайна угандійська сімейка. Радості не було меж, коли ми спілкувалися із усіма. Виявилося що наший учень Асуман ще і місцевий чаклун. Говорили йому про Христа і спасіння. І все було добре і бажання прийняти Ісуса Христа, як Спасителя. Але як виявилося він розуміє що Бог – це Аллах, і розуміння Ісуса Христа лише в контексті Корану. Продовжуємо молитися за нашого студента і його родину.

Іншого разу поверталися від нашої місцевої подруги Есези, яка захворіла і потребувала турботи. На головній вулиці нашого села чи точніше на головній стежці в нашому селі зустріли іншу студентку нашого класу. Вона акуратно клала на голову сухі пальмові листочки, щоб вдома було як готувати їсти. Вирішили допомогти їй принести таких листків, які більші за мене у 2 рази. Ну що ж, я змогла понести лише один і Аня теж один листочок із пальми. На повір’ї вже була велика купа такого добра. Чоловік спокійно сидів на стільці в холодку і спостерігав за дружиною. Нас запросили молитися за них. Прийшло ще кілька сусідів і вже за хвилину Слово Боже звучало для цих людей. Ні, ми не організовували і не планували подібну зустріч. Але Бог готує шлях до сердець людей кожного дня. І неймовірно, як Господь використовує найменші можливості і незвичні зустрічі для Свого Слова.

Наступного разу отримали листа від іншого студента, який попередив нас, що буде відсутній на навчанні протягом одного місяця, адже має їхати шукати роботу в мітечко. І тому просив нас потурбуватися про його родину. Як виявилося він тато однієї із наших учениць з Біблійного навчання Роуз. Маленька родина: тато, мама і 11 діток, найменшим близнюкам майже 1 рік. Через два тижні Роуз прийшла на Біблійне навчання в неділю і плакала, адже була голодна. Бог турбується про своїх дітей і тому поклав нам на серце благословити цю родину деякими продуктами. Слава Богу, що є потрібні кошти щоб купувати потрібні продукти і благословляти тих, хто має потребу в цьому.

Можна розповідати багато про працю а Уганду. Але всіх цікавить деталі нашої поїздки в Південний Судан. Тому слухайте уважно. Коли Бог дає в серце мрії, то в потрібний час і дасть можливість перетворитися в реальність. Ще з минулого року молилися за поїздку в цю країні і навіть збирали чемодани, але Бог говорив: «Почекайте.» І ось настав день, коли наші сумки були зібрані, ми налаштовані на довгу поїздку і вже по ту сторону кордону нас чекали. В місцевого пастора дізналися, що візу можемо отримати на кордоні, тому не планували їхати в столицю Кампалу в посольство. Їхати мали майже через всю країну. До кордону шлях був у 8-9 годин. Дорога виявилася справді досить стомлюючою і довгою. Їхали машиною. Команда: Бренда, пастор Мойсей, Аня, Шерон, Алоїс, наший водій Сез і я. Всі бадьорі і налаштовані на працю. Графік на наступні дні був щільний.

Приїхали на кордон. Пішли виписуватися з Уганди, щоби потім перейти через маленьку річечку, яка розділяла ці дві країни. Але виявилося не все так просто. Машина була недавно придбана і тому не мала кількох документів. Нам не дозволили їхати нею в Південний Судан. Тобто ми то можемо іти, але не їхати. Багато сумок, коробок із медикаментами і т.д. І що тепер робити? Звичайно можна було б опустити руки і нікуди не їхати. Але Божа воля незмінна попри перешкоди. Тому орендували машину із Південного Судану, щоб перевезти речі. В Уганді на кордоні нас вже зустріли два пастори, які мали бути з нами весь час. Вони так посміхнулися і попередили: «Але кордон в Південному Судані закривається в 6 годин. Але ми сказали, щоб вони нас почекали ще пів годинки.» Після всіх непорозуміннями в Уганді ми попрямували в іншу країну майже о 8 годині. І звичайно, як ви здогадалися, ніхто там нас вже не чекав. Все було закрито. Ті, хто лишилися на кордоні почали нас розказувати що без візи нас нікуди не пропустять. І ми маємо лишатися тут до світанку, коли все відкриється. Подяка Богові, що з нами були два місцевих пастора: пастор Мойсей (із Південного Судану) і пастор Кенеді. В останнього виявився дар переговорів чи дав хороших зав’язків на кордоні. Точно ми не знаємо, але він постійно вирішував усі питання і знаходив рішення для вис проблем. Слава Богу, що Він послав нам таких людей.

Довго домовляючись, нам дозволили поїхати в Південний Судан, але з угодою, що вранці повернемося отримати візу. Нас запевнили, що не буде ніяких проблем з отримання візи, лише платиш 50 доларів і все. Тому ми розслабилися і поїхали на місце нашого призначення. Ми проживали в місцевому готелі (якщо так можна сказати) в селі Лоа. Пастор Мойсей жив у сусідньому. Домовилися, зо о 7 годині ранку будемо їхати на кордон отримувати візу. Але так багато сюрпризів нас чекало того дня, що ми не знали.

Аня Вірунджі і Галіна Некеса

Планували, що отримати наклейку в паспорт займе можливо 30 хв. Але… Нам сказали, що ми маємо чекати черги. Здається ми були десь 80 чи 90 по рахунку. Сиділи і спостерігали, як черга повільно рухається. В голові збирали всі плани на той день, адже мали їхати в кілька церков. І тут до мене підійшов наглядач і попросив мій паспорт, потім взяв паспорт у всіх наших білих і попросив підійти до віконця де отримують візи. Я не могла повірити!!! Але моя задоволена посмішка швидко зникла з лиця, коли нас всіх трьох відвели до головного інспектора на кордоні. Тут все і розпочалося. Писати про все не буду, але нам не давали візу. Адже ми, як білі, маємо ОБОВЯЗКОВО отримувати візу ЛИШЕ в ПОСОЛЬСТВІ, яке знаходиться в Уганді. Вони не мають право нам давати візу на кордоні. Хоча і запрошення із Південного Судану було як найкраще оформлене, але нам чітко дали знати, що ми маємо повертатися в Уганду. Ми молилися і були готові до всього. Вірили, що Бог цього разу відкрив двері і дав можливість їхати в цю країну. Але в такі моменти наша віра хитається і сумнівається. Та Бог поруч!

Прийшов пастор Кенеді, провів переговори і вже через 30 хвилин ми любувалися новенькою візою, яка відкривала нам шлях в Південний Судан на один місяць. Слава Богу!!!! Бог Великий і Його Чудесам немає пояснень! Наступні два дня ми надавали медичну допомогу, проповідувалось Слово Боже. Відвідали 5 церков за два дня. Не можу зрахувати скільки людей покаялося. Адже Слово Боже проникає в серця людей в різних країнах. І перед Богом схиляються люди різного кольору шкіри і соціального статусу, з різних куточків землі, як в Уганді так і в Південному Судані. Ця країна не вважається християнською. Адже більшість сповідують племінні релігії і поклоняються духам. Але з радістю приймають Новину про Христа. Проповідувати можна вільно але обережно, адже можна отримати неприємності від місцевих вождів. Тобто Божа нива дуже велика в цій країні.

Міссіонери

Богослужіння в Уганді

Служіння лікаря в Уганді

Досить вразила мене церква в одному селі, яке знаходиться в чагарниках. Тобто дуже далеко від цивілізації. Миле приміщення церкви, поруч квітнуть голубі петунії. Люди неймовірно приємні і турботливі, навіть чоловіки несли на служіння стільці, а не жінки, як це розповсюджено в Уганді. Діти зі школи позбігалися в церкву. Вся дітвора охайна і чистенька майже, ну в африканському розумінні. Будиночки і подвір’я теж доглянуті.

Планували відвідати табір для біженців. Але виникли проблеми із транспортом. Наполегливість дає про себе знати. Бренда сказала: «Ну, ми не можемо повернутися в Уганду, якщо не відвідаємо цей табір». Через кілька хвилин до нас прийшов пастор Кенеді і вирішив всі питання. Наступного дня ми попрямували по бездоріжжю у найбільший табір для біженців. Він знаходить на кордоні з Угандою, де проживає 5000 людей. Більшість із них це люди племені дінка, одне із войовитих і небезпечних племен в Південному Судані. Дорога була екстремальною. Але всі доїхали живі. Я вперше була в подібному таборі. Ми привезли для дітей футбольні м’ячі, які купували в Україні, а для дорослих купили мило. Зустрілися із директором табору і усіма відповідальними. Потім зустрілися з дітворою. Багато посмішок і радості. Я навіть змогла догнати одну дівчинку, ну це ми так гралися: вона тікає а я доганяю. Їм було весело, а мені потім боляче, коли я впала і збила коліна. Вони сміялися, але я не плакала. І чомусь кожного всі дивуються, що ми вміємо бігати, сміятися і т.д.

Дитячий табір в Уганді

Дитячий табір в Уганді

В цьому таборі умови одні із кращих, адже в них є постійно їжа. Але однією із найбільших потреб – це медична допомога. Багато людей приїжджає і обіцяє якусь допомогу, але все лишається лише словами. Тому наші молитви зараз за організацію в тому таборі маленької лікарні. Наступна наша поїздка вже запланована на 21 січня. Тому потребує ваших молитов за цю поїздку.

Південний Судан зовсім інший. Це найбідніша країна. Але все зовсім по іншому. В них немає електрики навіть по головній трасі країні, відсутній місцевий транспорт. Я вперше бачила, щоб чоловік носив дитину на спині так, як це роблять жінки. Вперше бачила, щоб чоловіки гралися із дітками і цілували їх. Всю працю вони роблять разом, а те так, як в Уганді, що жінки все роблять самостійно, а чоловіки сидять під пальмою. Так вони бідні матеріально, але вміють берегти і цінувати те, що мають. Пригощають лише тим, що мають вдома і не займаються показухою. Гарно оформлюють подвір’я і файно стрижуть стріхи. А кожного ранку всі чистять зуби! Я була вражена. Хоча не всі мають зубну пасту, але чистять зубної щіткою або ще використовують корінь якоїсь рослини. Також всі знають свій вік і більшість вміють читати.

Повернулися в Уганду без проблем. Але в серці лишився Південний Судан. І зовсім не тому, що люди там всі високі і гарні. А тому, що Бог дав нам любов до цієї країни. Наша ж дітвора так зраділи, що ми вдома, що відразу обдарували нас обіймами і українськими фразами: Я тебе люблю! Йди сюди! Іди до мене я сказала!!! І так приємно чуємо від наших малих шоколадок українські слова!
Знову дякуємо за ваші молитви. І до зустрічі в наступному листі :)

Аня Вірунджі і Галіна Некеса

«Та дяка Богові, Який дає нам перемогу через Господа Ісуса Христа»
1 Коринтян 15:5

Також по темі: Інтерв'ю Галини Некеси

grace.ck.ua

↓ Комментарии посетителей (0)
[ Показать комментарии ]

Добавьте собственный комментарий
Автор

Комментарий

Страницы, близкие по смыслу

 Последние новости